Підводні камені легалізації азартних ігор або 6 головних питань до закону про гральний бізнес

Владислав Стародубцев

Заслужений юрист України, керівний партнер юридичної компанії VigoLex Ганна Буяджи детально проаналізувала закон про легалізацію азартних ігор та виділила шість основних питань щодо того, як ухвалений документ працюватиме на практиці.

Буяджи виділила 6 головних питань до закону про гральний бізнес

«Нещодавно Президент підписав Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор».

Попри численні заяви політиків та експертів про можливість накладання вето, як я і передбачала, Президент не повернув документ на повторний розгляд, який міг стати фатальним через необхідність набрати 300 голосів нардепів. 13-го серпня він набув чинності, за винятком окремих статей.

Здавалося б, тепер має настати кінець «чорному ринку» азартних ігор, «кришуванню» і збиранню данини, а організація азартних ігор повинна відповідати європейським стандартам безпеки для суспільства. Принаймні на це сподівалися прихильники легалізації та потенційні інвестори. Однак, прийняти та підписати закон на папері – це одна справа, а от реально застосовувати – зовсім інша. Особливо, якщо він хаотично складений з різних текстів, містить суперечливі положення та корупційні ризики.

Про заполітизованість процесу розгляду законопроєкту, внесення тисяч правок, лобіювання інтересів окремих бізнесів, намагання скасувати результати голосування у другому читанні говорилося уже багато. Зараз же основна увага прицілена до змісту та якості Закону, який «народився» у результаті парламентської боротьби. І тут насправді питань більше ніж відповідей.

Питання перше – як все-таки формується Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей. Або як його пропонують називати у Законі – Уповноважений орган? І це дуже важливо, адже відповідно до Перехідних положень Закону Кабінет Міністрів України протягом двох наступних місяців має забезпечити утворення і фінансування Комісії.

Як не дивно, у ст. 7 Закону надається не одна, а цілих дві відповіді. Причому, за ч. 2 ст. 7 голова та члени Комісії призначаються Кабінетом Міністрів України за результатами відкритого конкурсу, який проводить Комісія з питань вищого корпусу державної служби. А за ч. 3 ст. 7 голова та члени Комісії призначаються Кабінетом Міністрів України за результатами відкритого конкурсу, який проводить комісія, створена Кабінетом Міністрів України за поданням профільного комітету Верховної Ради України (варіант, прописаний у тексті до другого читання).

Тобто, передбачені дві взаємосуперечливі процедури формування органу. Причому, варіант з формуванням конкурсної комісії парламентським комітетом суперечить конституційним повноваженням Верховної Ради України та конституційно-правовому статусу самого комітету з чітко визначеними функціями (законопроєктна, контрольна, функція підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України).

Наразі не можу точно сказати, чи свідомо цей відвертий ляп залишився в остаточній версії закону, але зрозуміло одне: для його усунення необхідно приймати окремий закон, який знову ж таки має пройти всі етапи нормотворчого процесу. А противники легалізації навряд чи втратять шанс саботувати його прийняття.

Також варто розуміти, що цим законом можна протягнути інші зміни, не проголосовані раніше. Навіть за умови, що колізію з процедурою формування органу буде подолано, як свідчить мій досвід, обрання та призначення членів Комісії затягнеться на пів року і більше.

Питання друге – як буде оподатковуватися організація азартних ігор? Щоб вирішити, чи рентабельним є бізнес на певному ринку, треба знати, яку частину прибутку потрібно віддавати у казну. І тут треба знаходити баланс між прагнення держави «заробити» на азартних іграх та стимулюванням розвитку сфери й залучення інвестиції.

На сьогодні остаточної моделі оподаткування гемблінг-діяльності немає, і до Верховної Ради внесено декілька законопроєктів, кожен з яких перебуває на різній стадії розгляду.

Питання третє – чи адекватною є вартість ліцензій на різні види азартних ігор в Україні? Відповідь однозначна – неадекватна. Нелегальний гемблінг існує у нашій країні незалежно від законодавчого регулювання. І це факт. Якщо ми прагнемо вивести гральний бізнес з «тіні» та ще й наповнювати його коштом бюджет, потрібне відповідне сприяння.

Хоча б у вигляді нормальної вартості ліцензій, не вищої за ту, яка є, наприклад, на Мальті, Кюрасао, у Великобританії або Іспанії. Більш як 1 млн доларів за ліцензію на онлайн-казино, 10 млн доларів за офлайн-казино (для Києва), навіть якщо поділити на 5 років дії ліцензії, – це занадто багато. Букмекерам же потрібно заплатити близько 5 млн доларів.

Такі колосальні суми роблять український ринок неконкурентоспроможним ще до початку його функціонування.

Наприклад, вартість ліцензії Кюрасао на онлайн-казино, яка дає можливість працювати у декількох країнах, коштує 9 тисяч євро. Як на мене, вибір для бізнесу очевидний, а українські розцінки стануть демотиватором для тих, хто хоче працювати легально і платити податки у бюджет своєї країни, а не за кордоном.

Питання четверте – а що буде з лотереями? Як відомо, з 2009-го року в Україні гральний бізнес був заборонений, а лотереї якимось чином перестали бути азартною грою і спокійно собі існували, хоч і з припискою «державні». З 2012-го року держава монополізувала лотерейний ринок, зокрема, було прийнято Закон України «Про державні лотереї в Україні».

Відповідно до його положень запровадження та проведення на території України лотерей здійснюється лише операторами державних лотерей, які отримали ліцензію Міністерства фінансів України. Фактично, на сьогодні, лотерейна сфера «належить» трьом операторам з багаторічною історією – М.С.Л., Патріот, Українська національна лотерея. Вихід на ринок нових гравців був паралізований вимогою закону про наявність в оператора 10 років досвіду на лотерейному ринку України.

Закон про легалізацію грального бізнесу у своїй остаточній редакції вивів лотереї з переліку азартних ігор та зі сфери дії зазначеного закону. Відповідно, лотереї мають регулюватися, як і раніше, Законом «Про державні лотереї в Україні». Це також означає, що система гарантій соціально відповідальної гри з недопущенням розвитку лудоманії просто не розповсюджується на «нешкідливі» лотереї.

Гравцем в азартні ігри може особа, яка досягла 21-річного віку, а от учасником лотереї можна бути вже з 18-ти років. Чим обґрунтоване таке розмежування, з точки зору логіки пояснити неможливо. Щобільше, змінами до Закону України «Про державні лотереї в Україні» згадані оператори державних лотерей перетворюються у закриту касту. Закон встановлює, що одночасно на території України можуть здійснювати діяльність з випуску та проведення лотерей три оператори державних лотерей.

Іншими словами, на рівні закону зацементовано діяльність трьох «старих» операторів лотерей. Ринок повністю закритий, нових гравців уже не пустять ніколи. І де ж реформа, прозорість ринку, залучення інвестицій та можливість розширення ринку лотерей? Уже навіть не на папері.

І на цій невипадковій випадковості можна було б ставити крапку. Проте, є ще один момент. Пункти розповсюдження державних лотерей можуть розміщуватися будь-де на території України. Звичайно, проводити лотереї в школах, лікарнях і органах державної влади ніхто не дозволить. Але вимоги щодо відстані від закладів освіти просто відсутні. Розповсюдження державних лотерей здійснюється у будь-який спосіб, не заборонений законодавством, у тому числі через мережу Інтернет, мобільні додатки, тощо. Причому, плата за ліцензію – майже 5 млн доларів – не диференційована залежно від того, як проводиться лотерея онлайн чи офлайн. Ліцензія має видаватися на 10 років, що вдвічі перевищує строк дії ліцензії на азартні ігри.

Питання п’яте – а яка ж відповідальність за порушення Закону? Законом про легалізацію доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею про відповідальність за прийняття ставок у лотерею від осіб, які не досягли 18-річного віку, а також внесено зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за організацію та проведення азартних ігор без ліцензії.

Нібито все логічно: нове регулювання – нова відповідальність. Однак законодавець уже встиг забути, що 11-го червня 2020-го року набрали чинності положення КУпаП та КК України наступного змісту: щоб внести зміни до КУпаП та КК України потрібно прийняти спеціальний закон про внесення змін до законодавства про адміністративні правопорушення або законодавства про кримінальну відповідальність, або кримінального процесуального законодавства (ч. 4 ст. 2 КУпаП та ч. 3 ст. 3 КК України).

Тобто, можемо говорити, що вказанні нововведення здійснені з явним порушенням закону. Також звертає увагу те, що організація та проведення азартних ігор без ліцензії є одночасно адміністративним правопорушення (ст. 164 КУпаП) та злочином (ст. 203 2 КК України, що набере чинності через місяць). Причому, адміністративна і кримінальна відповідальність наставатиме за одне і те ж діяння.

З точки зору пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню це є абсолютно неприпустимим.І знову ж таки на думку спадає фраза: «Збіг? Нє думаю!».

Питання шосте – а що ж буде далі? А далі буде прийняття нових законів для виправлення факапів, спроби окремих осіб відтермінувати запуск ринку, боротьба за місця у Комісії.

Звичайно, залишаються сподівання на те, що в Україні нарешті запрацює легальний гемблінг, ми побачимо нові обличчя, чесні та прозорі правила гри, конкуренцію, нормальну роботу регуляторного органу та правоохоронців. Але, в найкращому випадку, це перспектива не найближчих двох років», – передає слова пані Буяджи видання Economist.