Артем Франков: «Матюкаюся, коли чую: «Олігархи – біда нашого футболу!»

Артем Франков: «Матюкаюся, коли чую: «Олігархи – біда нашого футболу!»

– Артеме, як оцінюєте виступи «Шахтаря», «Динамо» та «Зорі» у Лізі чемпіонів та Лізі конференцій відповідно?

– Тут не може бути двох думок – надзвичайно негативно.

«Шахтар» багато в чому завдяки елементарному щастю – досить згадати, скільки моментiв запороло «Монако» у другiй зустрiчi та вирішальний гол Мудрика – пробився до групи Ліги чемпіонів і там дуже чітко обґрунтував випадковість цього успіху. Одне очко у двох матчах проти тираспольського «Шерифа» та підсумкове четверте місце це, звичайно, результат нижчий за плінтус, незважаючи на окремі проблиски вдома з «Інтером» і в гостях з «Реалом», але й там не залишало враження, що суперники грають у економ-режимі. Взагалi, якщо хтось дуже радіє першому місцю «Шахтаря» в чемпіонаті України і бачить у команди певний прогрес, що окупає літні 50+ мільйонів – прапор у руки, барабан на шию, хвиля назустріч.

Якщо хтось дуже радіє першому місцю «Шахтаря» в чемпіонаті України і бачить у команди певний прогрес, що окупає літні 50+ мільйонів – прапор у руки, барабан на шию, хвиля назустріч.

Навряд чи можна сказати щось хороше про «Динамо», яке лише протягом кількох хвилин із «Бенфікою» та другого тайму проти невмотивованої «Баварії» показувало на полі щось зрозуміле та обнадійливе. Очевидно, що жахливе жеребкування «три Б» було багато в чому зумовлене старими гріхами «Динамо», але, звичайно, це й близько не те, що нам усім хотілося б бачити від команди. Я би назвав це не регресом, але певною стагнацiєю – у перший сезон Мірча Луческу надто привчив уболівальників до чудес, і тепер вони вимагають їх від румуна щотижня.

«Зоря» якоюсь мірою теж розчарувала, але потрошечки – враховуючи очевидні кадрові проблеми команди Віктора Скрипника, чогось світлого і, тим більше, проривного очікувати від неї не доводилося. Хоча, звісно, повна нездатність протистояти не лише проблемній «Ромі» Жозе Моурінью, а й віденському «Рапіду» з норвезьким «Буде/Глімтом» (принаймні у першому матчі) жодного позитиву в собі не несе. Але характер, виявлений в останньому матчі із «заполярниками», порадував навіть більше за вимученi перемоги над болгарським ЦСКА.

Якщо брати картинку загалом, то ми відкотилися на 12 місце в таблиці коефіцієнтів УЄФА, пропустивши Сербію, але зуміли вимолити собі провал бельгійських клубів – інакше все було б ще гірше.

– Що стало причиною того, що українські клуби вперше не вийшли в ідногоеф з 2008 року та набрали найгірший коефіцієнт у рейтингу асоціацій УЄФА за 15 років?

– Безумовно, слід говорити про подальше падіння рівня чемпіонату України. У нас не слабкі стають сильнішими, а сильні, як мінімум, тупцюють на місці. Як приклад – знову ж таки наші гранди. Луческу різко підняв «Динамо» і вперся в стелю, яку визначають фінансові можливості клубу і потенціал доморослих гравців. Де Дзербі розпочав якусь загадкову перебудову «Шахтаря», суть якої виразно ніхто не береться викласти. «Дуже важко міняти, нічого не змінюючи, але ми будемо!».

Чи варто потім дивуватися коефіцієнту 4,000 на п’ятьох, вильотам від фінів та казахів?! Не стріляйте в піаніста – він грає як уміє.

«Зоря» зусиллями Юрія Вернидуба, а потім Віктора Скрипника вже багато років грає приблизно на тому самому рівні. Але найгірше наш нинішній чемпіонат – нікому до ладу не цікавий чемпіонат «Мінай» та «Інгульця», «Львова» і «Руха», «1925-х» і «Десни», «Колоса» і «Вереса», що різко провалилися. У всіх цих клубах практично немає жодного гравця, гаразд, лічені одиниці, які хоча б у першому наближенні цікавили тренерів збірних країни, я вже не говорю – інших країн, а слідом за ними – глядачів. Післяковідна відвідуваність усюди, крім першолігового Харкова, засмучує – глядач покинув трибуни під час пандемії і здебільшого не повернувся, проголосувавши ногами. Більше того, ми ж бачимо, з якою величезною напругою налаштовуються на внутрішні матчі, наскільки застоюються і не ростуть провідні клуби. І все це – під переможні рапорти та  реформи, що не стоять  мідного грошика! Чи варто потім дивуватися коефіцієнту 4,000 на п’ятьох, вильотам від фінів та казахів?! Не стріляйте в піаніста – він грає як уміє.

– Наскільки український футбол відстає від топових чемпіонатів?

– Дивлячись, від яких, в них теж пішло дуже серйозне розшарування. Англійська лiга це взагалі інша планета.

Розумієте, ми могли конкурувати з ними тридцять-сорок років тому. За рахунок чого? Поки не прогриміла справа Босмана, а слідом за ним – справа Сімутенкова, футбольні клуби ще зберігали певною мірою національний характер, і ми могли на рівних битися, наприклад, із «Баварією». У тому числі ще й тому, що радянська система підготовки футболістів сяк-так працювала, дозволяючи підтримувати на рівні кілька клубів. З того часу провідні клуби інтернаціоналізувалися і пішли-стрибнули далеко вперед. Єдине, чим могла відповісти Україна – надвитратами, які могли зазнати лише горезвісні олігархи.

– Є передумови, що наступні сезони будуть успішнішими для наших команд?

– З одного боку – ні.

Прийде в УПЛ «Металіст», і особисто я сподіватимуся на відродження великої четвірки, яка робила такою цікавою наш чемпіонат у 2009-13 рр. Напевно, продовжить прогресувати «Дніпро-1» – особливо якщо не допитувати, звідки він бере гроші.

Коли чую черговий істеричний вигук: «Олігархи – біда нашого футболу!», закриваю вуха і відчайдушно матюкаюсь. Ідіоти… Рівень економічного розвитку нашої країни ні тоді, ні зараз не дозволяє клубам повною мірою виходити хоча б на самоокупність, класична тріада матчдей – спонсори – ТБ у нас більш-менш працює лише за другим пунктом. Завдяки тим самим олігархам! Заберіть їх – і отримайте першість сусідніх колгоспів, вибачте, агрофірм. Чи як у Росії – доведеться нагинати держмонополії та місцеві бюджети. Доброзичники-пустомелі цього хочуть?

Коротше, я не бачу жодного способу підтягнути рівень наших клубів до провідних західних. Поки Україна не стане, як нам обіцяли на рубежі 80-90-х, другою Францією чи другою Німеччиною, всі наші футбольні здобутки будуть випадковими сплесками на кшталт тираспольського. Розвиток нашого футболу був і залишиться вкрай невдячним заняттям для ентузіастів, але замість них на верху засідають корупціонери, які впевнено спрямовують у кишені потоки грошей від УЄФА та ФІФА.

З іншого боку – так. Прийде в УПЛ «Металіст», і особисто я сподіватимуся на відродження великої четвірки, яка робила такою цікавою наш чемпіонат у 2009-13 рр. Напевно, продовжить прогресувати «Дніпро-1» – особливо якщо не допитувати, звідки він бере гроші.

– Назвіть 8 клубів, які пройдуть у 1/8 фіналу Ліги чемпіонів.

– «Реал», «Атлетіко», «Вільярреал», «Челсі», «Ліверпуль», «Ман Сіті», «Баварія», «Аякс».

Гра «Баварії», звичайно, вражає куди сильніше, але мені не подобається її нестабільність – хоча якщо ставити на перемогу в Лізі чемпіонів, то я все ж таки поставив би на неї. І «Динамо» буде не так образливо.

– Хто і чому, на вашу думку, має найкращі шанси на перемогу у Лізі чемпіонів, Лізі Європи та Лізі конференцій?

– Лігу Європи виграє «Севілья», і на це вже можна ставити значні суми. Участь команди вбиває інтригу турніру.

Ліга конференцій – це «Рома» проти «Тоттенхема», хоча англійцям ще треба обіграти «Ренн», щоб хоча б із групи вийти… Тоді «Вест Хем».

Ліга чемпіонів? «Баварія» та «Реал». «Ліверпуль» занадто нестабільний, його напад уже зараз гальмує, «Челсі», як не смішно, став слабшим із покупкою Лукаку і тепер відчуває кадрові складнощі, «Ман Сіті»… Гвардьола щось придумає, як програти. «Аякс» у довгостроковій перспективі це несерйозно, «Вільярреал» – теж їм у Лігу Європи. Ось ми і отримали лідерів шляхом виключення, благо «Атлетіко» просто слабший за «Реал». Гра «Баварії», звичайно, вражає куди сильніше, але мені не подобається її нестабільність – хоча якщо ставити, то я все ж таки поставив би на неї. І «Динамо» буде не так образливо.

Артем Федецький: «Мої фаворити Ліги чемпіонів» — «Баварія», «Реал» та «Манчестер Сіті»

Сергій Ковалець: «Валерій Лобановський ніколи не нарікав на рівень чемпіонату»