«Стикнувся з цим безпосередньо»: легенда білоруського футболу – про договірняки у СРСР і Росії

– У 2003-му році вас запросили в «Торпедо-Металург». Але пропрацювали в Москві ви недовго. Що не вдалося?

– Генеральний менеджер клубу, уродженець Луганська Юрій Білоус запросив мене з Італії, а уродженця Дніпропетровщини Сергія Шавла – з Австрії. Ми повинні були будувати команду з нуля. Плани розписувалися наполеонівські. Але коли приїхав у розташування клубу, виявилося, що реальна картина, м’яко кажучи, не зовсім така, як розповідалася на словах.

Тоді в Росії багато речей ще працювали за іншими стандартами. Процвітали непрозорі контракти, існували договірні матчі. Я з цим зіткнувся безпосередньо.

– Керівництво клубу заявило вам, що «має борги» перед іншими командами за минулий сезон?

– Такого не було. У цьому випадку я б відразу зібрав речі і полетів у Лечче. Але до мене доходили тривожні сигнали. Команда виступала невдало, я намагався щось змінити. А мені казали, мовляв, як ти не старайся, питання вже давно вирішене. Спочатку взагалі відмовлявся вірити в те, що хід ігор кимось заздалегідь визначений. Просто не хотів у це вірити. Але шила в мішку не сховаєш.

– Чому ж не захотіли порозумітися з керівництвом клубу?

– До кого я повинен був йти? До президента? Він би сказав, що про договірний характер ігор йому нічого не відомо. І, цілком можливо, він у цьому випадку не лицемірив би. До кого йти і що казати? Це дуже тонкий і серйозний момент. Людина, по суті своїй, слабка. Не всі можуть встояти перед спокусами. Футболісти – зокрема.

У мене ж не було залізних доказів причетності гравців до договірних ігор. Були підозри і нічого більше. Якщо футболіста після гри викликати до себе в кабінет і почати звинувачувати в змові, думаєте, він зізнається?! 

Звичайно, люди, які все життя провели у футболі, по ходу гри можуть зробити певні висновки. Але фактів на руках у них не буде.

– За часів своєї ігрової кар’єри стикалися з договірними матчами?

– На моїй пам’яті була пара таких зустрічей. Пам’ятаю, перед поєдинком з «Торпедо» Кутаїсі в Мінську, мені зателефонував одноклубник.

Сказав, що йому запропонували здати гру і попросили поговорити на цю тему зі мною. Мовляв, «Торпедо» необхідна гостьова перемога. Я відразу сказав, що в такі ігри не граю. Одноклубник теж зазначив, що здавати матч не збирався, повідомив мені просто як про факт спроби підкупу.

– І з яким рахунком закінчився матч?

– Після першого тайму програвали 0:1. Додам, що напередодні поєдинку Мінськом вже щосили гуляли чутки, що «Динамо» здало гру. Але в другому таймі ми зібралися і забили два голи. Переможний м’яч я забив на 90-й хвилині. Усі розмови відразу вщухли.

– Хто ще робив вам схожі пропозиції

– Була історія, коли в чемпіонаті СРСР-1987 ми приїхали в Ланчхуті. «Гурія» вийшла на лідерів команди з пропозицією здати гру. Точну суму не пам’ятаю, але вона була значна. Ми відмовилися. 

Приїхали до Грузії за день до матчу. Переночували, поснідали, пообідали. Після обіду у більшості хлопців заболіли животи. Вийшли на гру ослабленими і програли 1:2. Не виключаю, що нам щось підсипали в їжу. Ще й другий гол пропустили з пенальті, який вигадав суддя.

За час кар’єри футболіста Алейников відіграв 77 матчів за збірні СНД та СРСР. У його клубному послужному списку матчі за мінське «Динамо» італійські «Лечче» і «Ювентус». Він – перший гравець з СРСР, якому вдалося виграти Кубок УЄФА (у 1990-му році разом зі «Старою синьйорою» – «РБ»). 

Долучайтесь до сторінок «РБ» у Telegram та Instagram.

«Гроші можуть перекреслити кар’єру»: екс-гравець молодіжної збірної України – про договірняки

На 48% зросла кількість повідомлень про підозрілі ставки