Довгоочікуваний форум у Катарі добігає свого кінця. Розбираємо поєдинки в рамках ½-ї фіналу, де французи намагатимуться зберегти свій статус чемпіонів світу, здійснивши передостанній ривок до власного рекорду, тоді як по інший бік барикад чекаємо на прояв амбіцій з боку аргентинців.
Аргентина – Хорватія
Двояке враження викликає дана пара. З одного боку балканці вкотре вразили весь футбольний світ своїм характером, але з іншого – дивитися аж до фіналу на гру збірної, котра за матч створює мінімум небезпечних моментів біля чужих воріт, граючи прагматично за результатом (на нічию) – цей момент і створює дисонанс в плані вибору, яку саме сторону обрати з погляду вболівальника.
Аргентинці видали один із найяскравіших матчів на турнірі і вже точно найбільш емоційний, порівняти який можна з поєдинком ЧС-2006 між Португалією та Нідерландами з 12 жовтими та 4 червоними. Цього разу у поєдинку за участю «помаранчевих» вилучень зафіксовано не було, але водночас поведінка гравців на полі викликала неприємні емоції у звичайного пересічного фаната даного виду спорту.
Тобто за фактом маємо, що з погляду футбольної інтриги вихід Аргентини у фінал був би більш прийнятним варіантом, тоді як хорвати, нехай і граючи «через не можу», насамперед показують себе справжніми спортсменами, над якими не власна закулісна мішура й що про них говорять та думають андали, перші люди і любителі «грати на балалайках».
Якщо говорити об’єктивно, то схоже на те, що казка «шашкових» добігла свого кінця. Бразилія сама винна в тому, що після 60-ї хвилин не заграла сміливіше й не дотиснула виснажену Хорватію, залишаючи на одному Петковичі чотирьох гравців та намагаючись меншістю продавити масовану оборону андердога.
«Альбіселесте» всю гру в атаці будує через Мессі, котрий на рівні з Грізманном є найкращим гравцем мундіалю. Припускаю, що після прагматичних нулів у першій половині, на другий тайм більше сил залишиться у більш креативніших латиноамериканців, які рано чи пізно знайдуть шпарину в захисті опонента й цілком можливо доб’ють того на контратаці контрольним пострілом.
Франція – Марокко
Після гри з Англією складалося враження, що Дешам виїхав на таланті гравців, не приклавши свою руку в плані тактично вірних напрацювань. А ось Саутгейта в цьому сенсі виділити можна за сміливу гру, за точковий акцент, в які саме місця треба було бити суперника (наприклад, лівий фланг з Ернандесом). Багато в чому британців підвела реалізація, а не забитий пенальті Кейна за рахунку 1:2 – як яскраве тому підтвердження й фінальна крапка одночасно.
Тим не менш, «триколірні» відіграли стадію ¼-ї так, як диктували умови поєдинку. Проти марокканців доведеться грати першим номером, намагаючись розкрити найкращу оборону турніру. Що стосується «атлаських левів», то в плані побудови та організації гри – це найкраща збірна на мундіалі й водночас цифри за пропущеними говорять самі за себе – 0 від Бельгії, Хорватії, Іспанії та Португалії. Це не показники, а якийсь космос.
Одна величезна проблема в стані Марокко напередодні майбутньої зустрічі – це відсутність резервістів належного рівня, при тому що в центрі оборони у африканців є кадрові втрати. Продовжувати працювати на знос в подібному режимі при мінімумі часу на відпочинок – для підопічних Реграгі непереборне завдання. Тобто все зводитись до того, що і в другій парі фаворит на букмекерських котируваннях виглядає виправдано.
Нинішня Франція варіативна в плані тактики й здатна відіграти як у схожому стилі з Марокко, так і діючи агресивним першим номером, повноцінно використовуючи всі наявні козиря. На відміну від матчу з Англією, чекаю на продуктивність з боку Мбаппе та Дембеле, котрі виглядали блідою тінню себе зразка попередніх чотирьох ігор на форумі.
У матчі під №6 марокканцям доведеться фізично вистрибнути зі штанів, аби у черговий раз піти з поля без пропущеного, при цьому є сумніви, що у разі неприйнятного рахунку на табло для «атлаських левів», їм вдасться проявити себе в позиційному нападі, вимушено граючи першим номером.