Головний тренер збірної України Андрій Шевченко пригадав дебютні матчі у складі «Синьо-жовтих» проти збірних Хорватії та Італії, що зіграли у далекому 1995-му році, передає «Рейтинг Букмекерів».
Шевченко пригадав дебютні матчі у складі збірної України
«Не можу пригадати, де мене застав перший виклик до збірної України, але зазначу, що великою несподіванкою він для мене не став. На початку 1995-го року я вже закріпився в першій команді київського «Динамо», зіграв кілька матчів в Лізі чемпіонів і навіть забив гол у цьому турнірі.
Тому надія, що на мене звернуть увагу, звичайно, була. Але в будь-якому випадку перший приїзд до збірної, яку в той час очолював Анатолій Коньков, – це була подія. Хоча, коли їхав до Хорватії, розумів, що шансів у нас не так багато.
Тоді, в березні, 1995-го проти нас грала дуже сильна команда, в складі якої виділялися Роберт Просінечкі та Давор Шукер, Звонімір Бобан і Ален Бокшіч. Рівень був серйозний: що не гравець – зірка!
Для мене це була неймовірної складності гра, що дозволила відчути певну атмосферу, зрозуміти клас не тільки індивідуальних, але і командних дій такого суперника. У фізичному плані, наперекір дефіцит досвіду, я був впевнений у своїх силах.
Розумів, що у швидкості, в єдиноборствах, в грі один в один особливо не поступлюся жодному із захисників. Але в футболі цього недостатньо. Як команда, ми тоді були ще не готові виступати на такому рівні (збірна України тоді програла хорватам з рахунком 0:4 – прим.).
Після поразки з великим рахунком ми повернулися до Києва зрозуміло в якому настрої. Хоча сумувати було ніколи – через три дні нас чекав матч з Італією на головній арені країни.
У цій зустрічі все теж вирішилося вже в першому таймі. Італійці приїхали з повною впевненістю у своїх силах, але добивати нас не стали й виграли з рахунком 2:0. У них тоді була дуже потужна команда.
Пам’ятаю, грав трохи правіше і постійно перетинався з Паоло Мальдіні. Проти нього у мене тоді взагалі не було шансів навіть в плані фізики – ні розвернутися, ні втекти, ні виграти боротьбу. Захисник «Мілана» не давав дихнути! Хоча я дуже розраховував на свою швидкість.
Ми, до речі, часто згадували з Мальдіні нашу першу зустріч. Він посміхався і говорив: «Наша команда тоді не бачила жодних проблем». Той матч продемонстрував, до чого потрібно прагнути. Досвід ігор з Хорватією та Італією був неоціненним, я бачив перспективу у своїй грі та розумів напрямок своєї роботи. Був упевнений, що зможу виступати на такому рівні.
Новину про те, що мене повертають до молодіжної збірної, я сприйняв з розумінням. У молодіжки були прекрасні шанси потрапити на Олімпіаду. У нас була сильна команда, яка потім майже в повному складі перейшла в національну збірну – Олександр Шовковський, Владислав Ващук, Сергій Федоров, Дмитро Парфьонов, Дмитро Михайленко, Віталій Косовський, Сергій Ребров та інші хлопці.
Ключовий матч, вважаю, був удома з хорватами. Ми вели в рахунку, суперник відігрався, і наприкінці матчу Ващук не забив пенальті. Цих двох очок для першого місця потім і не вистачило. Хоча в останньому турі ми грали в Італії й нас влаштовувала нічия. На жаль, 1:2. Тоді, до речі, в складі італійців було багато майбутніх зірок – Алессандро Неста, Фабіо Каннаваро, Крістіан Пануччі та Філіппо Індзагі», – розповів Шевченко в коментарі Zbirna.com.