Після того, як Алекс Фергюсон подав у відставку, з’явилося поняття «час Фергі». У цій статті ми зрозуміємо, як виступають англійські топ-команди у кінцівках матчів Прем’єр-ліги, і яку роль в цьому відіграє фігура наставника. Це те, що має зацікавити гравців на ставках. «Рейтинг Букмекерів» українізує аналітичний матеріал блогу букмекерської компанії Pinnacle Sports на цю тему.
Як виступали топ-команди в АПЛ, починаючи з 80-ї хвилини матчу
Час, коли сер Алекс покинув крісло наставника, збігся не тільки із заходом зірки «Манчестер Юнайтед» як претендента на титул, а й з кінцем «часу Фергі», в якому «червоні дияволи» регулярно забивали вирішальні голи під завісу поєдинків.
Один із багатьох прикладів – гол Майкла Оуена у манчестерському дербі сезону 2009/2010, що був забитий ним на 5 хвилині 28 секунді доданого часу, в той час як арбітром зустрічі було компенсовано всього 4 хвилини. Свисток про закінчення матчу пролунав аж на 96 хвилині 58 секунді.
Здавалося б, усього одна подія, але безліч доказів преференційного режиму «Юнайтед» здаються дійсно переконливими. Та якщо розглянути терміни матчу прискіпливіше, то результат буде набагато менш виправданим.
«Ман Сіті» зрівняв рахунок за кілька секунд до 90-ї хвилини, святкування тривало майже хвилину. Потім «Юнайтед» на другій доданій хвилині замінив Андерсона на Карріка. Тому рішення Мартіна Аткінсона – компенсувати до основного часу поєдинку 4 хвилини, – було виправданим.
Навіть якщо рефері і хотів дозволити грати рівно чотири додані хвилини, то загального часу за додаткові зупинки в грі було достатньо для того, щоб Оуен зміг забити вирішальний гол. Як результат, останні хвилини доданого часу, які були зайняті святкуванням голу Оуена, навіть були на користь «Сіті». Як це часто буває, опис не завжди відповідає подіям дня.
Індивідуальні претензії можуть затьмарювати широку реальність, але ж домінуючі сторони заробляють більше 11-метрових завдяки тому, що частіше створюють суперникам проблеми у штрафному майданчику. Кращим командам можна обґрунтовано давати більше екстра-хвилин, бо суперники починають тягнути час при будь-якій можливості.
Фраза «Час Фергі», придумана, можливо, виданням The Guardian, не стала б феноменом, якби «Юнайтед» не був настільки майстерним в правильному використанні часу в кінцівках матчів.
У чудових команд одні й ті ж риси: вони, як правило, випереджають своїх опонентів на пізніх стадіях гри, коли забивати більш плідно. Проте «Манчестер Юнайтед» Алекса Фергюсона найбільше досягнув успіху в цій справі.
Манкуніанці за Фергюсона були найбільш небезпечними після 80-ї хвилини. Незважаючи на наявність кращого середнього показника за кількістю набраних очок після 80-ї хвилини, вони не були цим задоволені і незмінно покращували свої позиції голами на останніх хвилинах.
Здобуваючи перемоги після потенційних нічиїх і зводячи програні матчі до нічийного результату, вони збільшили число очок, набраних завдяки успіхам після 80-ї хвилини, приблизно на 8%. Вони робили це більш вражаюче починаючи з сезону 2007/2008 до кінця сезону 2012/2013, коли пішов Фергюсон.
Тільки «Арсенал» міг зрівнятися з ними, але був непослідовним, втрачаючи чисті очки на пізніх стадіях поєдинку. Решта колег «МЮ» використовували менш агресивний підхід у кінці гри, спрямовуючи свої дії більше на збереження вже зароблених ними очків або були менш вправні в тому, щоб привернути хід подій, коли програвали.
За такими вражаючими показниками «Юнайтед» приховується чимало причин. Сер Алекс, можливо, ризикував більше, ніж його сучасники або ж готував команду на тренуваннях до різних способів виходу з невдалих ситуацій в кінцівках ігор.
T-Cup, або «креативне мислення під тиском» було основою переможного виступу команди Сера Клайва Вудворта у фіналі чемпіонату світу 2003 з регбі, який закінчився переможним гольовим падінням Джонні Вілкінсона на останній хвилині поєдинку після серії організованих командних атак.
Можливо, що й Сер Алекс розробляв на тренувальному майданчику програми, що готували його команду до вміння максимізувати продуктивність при найжорсткіших часових рамках.
До того ж, у «червоних дияволів» була найсильніша лава запасних. В останньому сезоні Фергюсон міг покластися на таких гравців, як Хав’єр Ернандес, Денні Уелбек і ветеран Райан Гіггз.
Два з найбільш пам’ятних голів «Юнайтед», що були забиті у додатковий час, потрапили у ворота «Баварії» в переможному матчі фіналу Ліги чемпіонів УЄФА 1998/1999. І Тедді Шерінгем, і Оле Сольскьяера, які вийшли на заміну у тій грі, забили після навісів з кутових відміток.
Замість того, щоб просто описувати історичну виноску, поглянемо на нинішні показники «МЮ» , які наочно відображають пряму залежність командних результатів від особи тренера. Розглянувши різницю у способах досягти перемоги, в балансі ризику та винагороди, поряд з наявністю різного типу ігрових кадрів для реалізації амбіцій керманичів, допоможе нам відрізнити нову команду від колишньої.
«Манчестер» часто плутав так звану передову статистику, що виділяє позитивні показники команди, особливо використовуючи як удари, так і голи для оцінки очікуваних очок у лізі.
Несправедливо, але для декого вищеописані досягнення вважалися банальною удачею або випадковістю, навіть коли статистична межа була постійною упродовж багатьох сезонів поспіль. Гравцям на ставках не варто було ігнорувати факт впливу на ці результати найбільш вдалого тренера Прем’єр-ліги.
Команда може бути піднята до більших чи менших висот випадковими чинниками, але постійно «щасливий» чи невдалий тренер може робити щось, чого не можуть його опоненти.
Після Сера Алекса Фергюсона, за Девіда Мойєса, Райана Гіггза та Луї ван Галя, «Манчестер Юнайтед» встановив нецікавий рекорд на заключних стадіях гри. Команда мала 88 потенційних очок після 80 хвилин гри, кількість яких по закінченню всього ігрового часу знизилася на 9% і склало 80 балів.
Це може бути сприйнято як знак про те, що команда пливла за нестабільної хвилі удачі, хоча набагато ймовірніше пояснення того, що відбувається повинно допускати відсутність Фергюсона і присутність у його наступників відрази до ризику.
Всі топ-тренери за свої сезони мали «час Фергі» та, ймовірно, виправдано. Але, швидше за все, тільки сам Фергі знав, як найкраще використовувати його. Гравці на ставках повинні мати уявлення про той чи інший наставника для того, щоб зрозуміти, як виступлять його підопічні ближче до фінального свистка.
Перед початком статті Ви пишите, що з відставкою С.А.Фергісона з’явилось поняття «час Фергі». А вже в першому абзаці пишите,що з відставкою тренера МЮ закінчилось поняття «час Фергі». Як розуміти?